Ресторан 'Стейкхаус. Мясо и вино', Одесса Основан в 1998

Час і життя показують, що майбутнє найбільш масових ресторанів у нашій країні буде належати українській кухні. Воно і зрозуміло – і кухаря, здатного смачно приготувати борщ, знайти значно легше, ніж того, який спроможний на буйабес; і продукти під рукою, і – найголовніше – люди цю їжу знають, люблять і готові за неї платити.

Захоплення українською кухнею – нормальний і закономірний процес, який буде розвиватися і надалі. Майбутнє однозначно за місцевою кухнею. Але є одне вагоме «АЛЕ».

Скільки можна захоплюватися етнічною темою?! Скільки можна мусолити тему глечиків і шароварів?! Чому у Неаполі піцу їдять без виконання «Тарантелли», а у нас в ресторані обов’язково повинна виконуватися “Ти ж мене підманула»?!

Ні, зрозумійте, я не проти цього. Ти паче, що туристи такі атракціони люблять. Але чому не можна подати українські по духу їжу у сучасному інтер’єрі? Надати їжі сучасного вигляду. Пограти з подачею, зберігши при цьому принципи приготування страви. Додати трішки більше смаку не тільки у саму страву, а й у антураж!

Взяти ті ж вареники та галушки. Їх можна приготувати і подавати так, що італійські ньоккі та равіолі будуть здаватися лише нікчемною пародією.

Україна чекає на своїх Джеймі Оліверів, Гордонів Рамзі, Дюкасів з Робюшонами. А ще – чекає на вірних собі Бокюзів та Люазо. Адже саме Пол Бокюз та Бернар Люазо зробили французьку кухню «міжнародно смачною». Смачною! А не декоративно-наївно-етнічною.

Савелий Либкин
для журнала Horeca Світ